Козацьке життя

Січ Запорозька

Колись, у давнину, ходило в народі українському таке прислів'я: «Козак запорозький самого чорта навколо пальця обведе та оком не моргне!», «І шабля козака не рубає, і куля не переймає», - го­ворили люди. Звідки серед наро­ду таке взялося? Ми спробуємо розгадати цю таємницю на­ших воїнів-козаків.

А хто такі взагалі козаки, звідки вони взялися й де жили. Козаки - це українські вільні воїни, що жили за Дніпровськими порогами - запорожці. Як відомо, Запорозька Січ з'явилася у XVI столітті. Місце те було укріплене земляними валами та гарматами. Там жили козаки, поділені по куренях. Це місце можна назвати тренувальним табором для вояків. На Січі були свої командири, яких мали слухати всі решта козаків. На території Січі були казарми, церква, усілякі господарські приміщен­ня. Адже козаки жили там постійно і їм необхідно було й харчуватися, і одяг справити, і коня підку­вати, і зброю поладнати. Козаки були вправними наїз­никами, хорошими воїнами та вмілими море­плавцями, їхні кораблі-чайки плавали й по Дніпру, і по Чорному морю.

Говорять з вітром та водою

На Січі кожен козак мав свої певні обов'язки – хтось відповідав за похідну кухню, хтось за коней. Були такі, що могли поцілити в око птиці з дуже далекої відстані. А були такі козаки, які вміли й рани по­лікувати, і від напасті вборонити. Саме про таких казали, що мали ці люди надзвичайний дар.

Наприклад, зустрів загін козаків у степу вороже військо, що його числом та силою переважає. Що робити козакам? От тоді той, кого звали козаком-характерником, і напускав «туману» в очі ворогів, заставляючи їх думати, ніби перед ними не якась там невеличка загорожа зі списів, а цілий ліс стоїть. І таким чином козаки мали змогу неушкодженими ви братися з облоги. А бувало, зберуться декілька таких дядьків-заговорників на горі. Пісень поспівають, потанцюють, напустят дурману на військо вороже. І ті, замість на козаків в атаку йти, починають один з одним битися.

Очі орла та ноги вовка

Існують легенди, що козаки-чарівники могли також перекида­тися на диких звірів чи птахів. Ці легенди чимось нагадують оповіді  про  перевертнів. Але якщо   перевертень змушений підкорюватися силам природи, тобто лише у повний місяць людина-перевертень може перекинутися на звіра, при цьому в звірячій шкурі вона не пам'ятає л ні своїх близьких, ні родини. То чаклуни запорозькі робили це свідомо, щоб урятуватися від переслідування  чи пробратися до ворогів на розвідку.

Вважається, що більшість отаманів, кошових, гетьманів за­порозьких були саме козаками-характерниками. Це не дивно, бо в ті часи командирів козаки обирали з-поміж себе, враховуючи заслуги та здібності того чи іншого воїна.

Острів хортиця – там, де живуть чаклуни

Кажуть, що після хрещення Русі багато чаклунів, волхвів та різних людей з надприродни­ми здібностями були змушені переховуватися. Вони об'єднувалися в таємні громади і продовжували до­помагати простим людям. Острів Хортиця став при­тулком для багатьох таких вигнанців. Згодом на острові козаки влаштували Січ. Козаки радо приймали у себе віщунів, що вміли пророкувати майбутнє. Ті, у свою чергу, допомагали запорожцям. А деяким зді­бним і знання свої передавали.

 

Журнал «Куля». – 2020. – №6. – С. 8-9